(Не)Даремна жертва

Коли у військових запитують, про що вони сьогодні найбільше переживають, то часто їхні відповіді дуже схожі. Вони говорять, що попри уявлення багатьох людей у тилу, їм найбільше дошкуляє не нестача продуктів, набоїв чи іншого спорядження, не перебування в постійній небезпеці та загроза загибелі, навіть не туга за рідними — а думка про те, чи не буде даремною та висока ціна, яка платиться щоденно. Ціна життів і здоров’я найкращих, найсміливіших, найсвідоміших громадян. Чи не станеться так, як уже бувало не раз — що ці жертви знеціняться недобросовісними чиновниками, нівелюються проросійськими реваншистами, забудуться людьми, які не знають власної мови та історії, і шанс на реформи та зміни знову буде втрачено.

Тому, піднімаючи тему номера «Свобода, за яку варто боротися», ми хочемо говорити про християнський вимір цього питання. Скільки загинуло вірян, скільки зруйновано храмів, скільки завдано душевних ран… Чи не стане даремною жертва багатьох волонтерів, спонсорів, військових-християн? Чи є загалом усвідомлення, заради чого ця вся боротьба, втрати, страждання? На жаль, навіть деякі християни після початку повномасштабної війни дозволяли собі вислови: «Якось будемо жити, яка різниця під якою владою?» Очевидно, забуваючи про цінність свободи слова, свободи совісті, свободи віросповідання.

Війна не лише показала величезний потенціал служіння, яким володіє церква, а й вивела на світло багато внутрішніх проблем, зокрема кризу богослов’я. Навіть протягом восьми років війни багатьом общинам не вдалося вибудувати ясного віровчення щодо актуальних питань капеланства, ставлення до зброї, прощення ворогів, миротворництва тощо. Як ніколи відчувся брак освіти, зокрема непідготованість служителів до душпастирства військових та їхніх сімей. Те ж саме стосується численних питань благовістя, соціального служіння, праці з психічно травмованими переселенцями. Та й загалом виявився ряд непропрацьованих питань щодо повноважень і обов’язків служителя під час кризових ситуацій. Зависли в повітрі пророцтва, що не збулися, разом із пророками, що їх виголосили. Оголилася справжня духовність багатьох християн. Духовність, як виявилося, полягає не лише в голосних молитвах та побожному вигляді, а й у здатності зберігати спокій під час небезпеки, приймати тверезі рішення у світлі Божого Слова, не йти проти власного доброго сумління, не боятися назвати речі своїми іменами й виступити проти неправди та насильства.

Тож чи будуть зроблені висновки? Чи переоціняться пріоритети? Чи зроблять ці всі події церкву більш далекоглядною, тою, яка випереджує кризу, а не постійно наздоганяє згаяне? Відповідь на ці запитання й визначає те, за що ми сьогодні боремося — хтось молитвами, хтось пожертвами, хтось працею, хтось зброєю.

На завершення проведемо ще одну аналогію між суспільним і церковним життям. Власне, люди, які вже сьогодні думають про майбутнє й не хочуть, щоб все було надаремно, виступають із різними законодавчими ініціативами. Однією з таких стала зареєстрована в травні 2022 року петиція щодо введення обов’язкового іспиту з української мови та історії України для отримання громадянства. Дехто ж пропонує ввести такий іспит навіть для людей, які вже є громадянами й хочуть бути кандидатами на виборах та брати участь у голосуванні, аби долю країни не вирішували ті, для кого вона зовсім неважлива. До слова, згадана петиція набрала необхідну кількість голосів і вже розглянута Президентом та направлена Прем’єр-міністрові для комплексного опрацювання порушених питань.

Чи не варто було б запровадити такий самий іспит або принаймні обов’язкове навчання — тільки, скажімо, із основ богослов’я, історії церкви — для людей, які мають бажання зайняти церковні посади та брати активну участь у житті церкви? Здебільшого при виборі служителів звертається увага на їхню віру й побожне життя, що не менш важливо. Але віра й знання — це два крила, які формують світогляд. І, як показує практика, слабкість одного з них найчастіше приводить до серйозних наслідків, які дають про себе знати десятиліттями. Тож плекаємо надію, що трагічні події, які тепер переживає Україна, стануть поштовхом і для християн — щоб стати більш свідомими та відповідальними у своєму покликанні.

"Благовісник, 3,2022